Особливості відображення емоційного стану людини в романі т. П’янкової «Чужі гріхи»

Abstract

У пропонованій студії комплексно проаналізовано індивідуально-авторські мовні засоби відображення емоційного стану людини зі встановленням корпусу лексем для вираження цих станів та з окресленням їхньої лінгвостилістичної природи й семантико-стилістичного навантаження в організації тексту. Матеріалом дослідження послугував роман Т. П’янкової «Чужі гріхи». Передусім зазначено, що для сучасного етапу розвитку мовознавства й суміжних наук постала необхідність зважати на явища на межі між мовознавством і психологією, мовознавством і етнокультурологією. У контексті цього наголошено на значущості використання у процесі вивчення мови сучасної антропоцентричної моделі, яка актуалізує проблему мовного вираження емоцій у художньому дискурсі. Дібрано корпус лексем для експлікування емоційного стану людини. Окреслено частиномовну належність використаних у творі емотивів (найчастіше вживаними для цього є дієслова та абстрактні іменники), з’ясовано стилістичні засоби для досягнення того чи того ефекту (емоційні стани підсилюють епітети, метафори, порівняння). Спостережено, що серед описуваних авторкою психологічних станів персонажа здебільшого переважають характеристики негативних емоцій, що відповідно зумовлює використання негативно маркованих емотивних номінацій. Домінують семи ‘страх’, ‘розпач’, ‘сум’, ‘божевілля’, ‘лють’, ‘жах’, ‘горе’. Виявлено функціонування в тексті мікрообразів, зокрема плач, сльози, та визначено виразники цих мікрообразів. Наприклад, сему ‘плач’ експлікують іменники плач, голосіння, зойк та дієслова плакати, ридати, хлипати, голосити, верескати, гойкати. У багатьох випадках, зокрема коли йдеться про дієслівні виразники, простежено градаційні відношення між компонентами мікрообразу, що засвідчує наростання чи відповідно спадання ступеня емоційного напруження.