Zusammenfassung:
У статті визначено сутність міжкультурної комунікативної
компетентності та обґрунтовано значущість її формування у процесі професійної
підготовки магістрів права. Підкреслено, що професійна діяльність юриста
охоплює не лише глибоке володіння нормами національного та міжнародного
права, а й уміння тлумачити їх із урахуванням культурних контекстів учасників
правових відносин, долати комунікативні бар’єри та попереджати конфлікти,
зумовлені відмінностями у ціннісних установках. Низький рівень сформованості
міжкультурної комунікативної компетентності може суттєво ускладнювати
надання правової допомоги, здійснення переговорного процесу, а також
представництво інтересів клієнтів у міжнародних інституціях. Міжкультурна
комунікація у професійній діяльності юриста визнана вагомим компонентом
його професійної компетентності в умовах глобалізаційних процесів і активізації
міжнародної правової співпраці. Представлено трактування поняття «комуні-
кативна компетентність», яка слугує підґрунтям для формування міжкультурної
комунікативної компетентності магістрів права, інтегрує знання про культурні
відмінності та готовність до діалогу культур. Також окреслено зміст поняття
«міжкультурна комунікативна компетентність» і на цій основі сформульовано
авторське розуміння цього феномену. Міжкультурна комунікативна компе-
тентність – це інтегративна професійно-особистісна якість, що забезпечує
здатність взаємодіяти на засадах взаємоповаги, взаєморозуміння та конструк-
тивного діалогу. Вона поєднує знання, уміння, ціннісні установки та комуні-
кативні навички, необхідні для роботи з представниками різних культурних,
політичних та релігійних середовищ. Наголошено на значущості формування
цієї компетентності у процесі фахової підготовки магістрів права, оскільки вона
підвищує ефективність професійної взаємодії та сприяє покращенню якості
юридичної практики.
