Zusammenfassung:
Стаття присвячена аналізу ролі емоційного інтелекту (ЕІ) у соціальних комунікаціях освітнього простору, розглядаючи його
як ключовий чинник професійної взаємодії
та ефективності педагогічної діяльності.
Обґрунтовано, що сучасний освітній простір, зумовлений глобалізаційними процесами, цифровою трансформацією та зміною
соціокультурних цінностей, потребує від
педагогів високого рівня емоційної компетентності. ЕІ визначено як інтегральну
здатність до усвідомлення, регуляції та
використання емоцій у професійних комунікаціях. Виокремлено його п’ять ключових
компонентів – самосвідомість, саморегуляцію, мотивацію, емпатію та соціальні навички – та проаналізовано їхній вплив на побудову довірливого освітнього середовища,
індивідуалізацію навчання, управління конфліктами, підтримання мотивації та запобігання професійному вигоранню. Особливу
увагу приділено ролі ЕІ у дистанційному та
міжкультурному навчанні, де емоційна взаємодія ускладнена відсутністю фізичного
контакту та різноманіттям культурних
кодів. Показано, що викладачі з високим рівнем ЕІ ефективніше застосовують цифрові
комунікаційні інструменти, забезпечують
інклюзивність освітнього середовища,
демонструють лідерські якості та здатність до інновацій. Наголошено на потребі
інтеграції розвитку ЕІ у систему професійної підготовки й післядипломної освіти
педагогів через тренінги, модульні програми
та включення емоційної компетентності
в освітні стандарти. Зроблено висновок, що
емоційний інтелект є новим виміром професійної компетентності, який визначає
успішність соціальних комунікацій, сприяє
підвищенню якості освітнього процесу,
психологічному благополуччю педагогів та
розвитку студентів у контексті сучасних
освітніх реформ
